Тоді Юра підняв до хмари ціпок, що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт : — Стій !
Блискавки раз за разом розтинали темряву, і розкотисті вибухи грому заглушували клекіт моря.
Ззаду в садках, чути було, стояв гомін, а нижче — там, на шосе, стояв клекіт.
Але варто було йому цими недбало зігнутими пальцями торкнутися клавішів, як з-під них виривався клекіт, мов з горла гірського велетня, що сто років ховав свій крик за цими чорно-білими зубами.
Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати.
Могутня музика, крізь яку проривається клекіт барикад.
Хто ж стримає ярий шал розплати, яка сила втримає той клекіт у берегах?
Вона переборювала себе цілу вічність, ковтала й ковтала розпечені слова, гасила їх у собі, і клекіт поступово улягався, а білість на лиці зникала.
Піднявши голови, вони певний час удихали пружного вітру, й над лугом заячав їхній переливчатий клекіт.
Гатило, не розпитуючи, з чим послав його князь Годой, крикнув, передужуючи клекіт бою : — Видж там, де є …