Волхв Богомир поділив свій калач на малі кусники — косакам роздав, хоч в самого від голоду в очах темніло.
І поцілував калач, і підніс дар Дажбожий до неба.
Волхв Свадар поклав Володимира у спо ви точку біля образу Первоматері Лель, біля світильника, де стоїть сніп-дідух, і вар, і калач.
А на столі під настільником жито та всіляка пашня, а зверху з одного кінця калач білий з плетінкою, а з другого книш круглий з кружечком зробленим квартою, з якої п’ють воду.
До речі, поряд з ним того дня грали славні київські ветерани Юкельзон, Коберський, Весеньєв, а також молодий Костянтин Калач, усі успіхи якого були ще попереду …
Щоб піп не кляв їх, вони хрестять калач (і всю трапезу) перед врочистим споживанням.
Ну, добре, добре, не плач, дитинко, не плач, киця дасть тобі калач … Ната тебе, дурня, любить.
Зібралися люди, лагодяться калач розділяти, змовляються, чим пана Забрьоху дарувати: «Сякий-такий, а він є сотник над сотнею, старшина, жменею прядива не відбудеш; а коли не так, то він таки своє коли-небудь віддячить».
Слово «кулау» означало «родинне коло», «родинне вогни ще», кулач, або, як тепер кажуть «калач», був хлібом родинного свята.