Я тоді швидко підводжусь і - зирк через комин: ой !
Оце тиняється він по слободі, аж раптом зирк: двері у чиїсь хаті палицею підперті.
Коли зирк — червоніє маленький пуп’янок і, мов живий, ворушиться.
Зирк на город, зирк на вулицю: чи ніде нікого , — а тоді коліньми на лаву, як сімнадцятка, і ну нишпорити за рушниками та вишитим на полотні портретом Тараса Шевченка.
Отак стоїш-стоїш , — зирк, а вже й достоявся до виплатного віконця.
Затулила вуха долонями, голову — у коліна, і звідти, від колін, на бабів — зирк.
Одного ранку, прокидається бідняк, зирк, а лисиця по сінях прогулюється , — значить, попалася, злодійка.
Знову у флігельок пробрався, зирк — а там уже інший сидить.
Тільки-но я почав спускатися сходами вниз — зирк, аж негри ото з кімнати й виходять.