Миттєва запаморока, все болісно похилилося, мимо майнуло вікно … Він викинув руку, вхопився за приступок, не втримався, піймав знову іншою рукою.
Ліг на траву, вітер обвіяв обличчя, і він подумав: отак би лягти й заснути навіки або ж заснути і, прокинувшись, переконатися, що все це тільки запаморока.
Чекали довго, так довго, що д’Арраст через цей нестерпний відблиск сонця на протилежній стіні відчув, як його знов охоплює втома й запаморока.