Сидять за столом навпроти одне одного, а за вікнами — вечоріє журливо.
Старий важко сів на ліжко Лойцке і журливо похитав головою.
Батько ясноволосого хлопця журливо похитав головою.
Вона скаже, що боятиметься відпустити мене … тобто не з тобою, а з таким, як ти … тобто, ти тільки не ображайся, Громозеко … — Усе зрозуміло , — промовив мій друг журливо.
— Бідні, бідні мої сестриці , — мовила журливо Лелія, і в очах слізоньки заблисли.
І вона, підперши бороду рукою, хиталася журливо.
Глухі столітні ліси Полтавщини, і чогось тут журливо.
Сама журливо під вікном, Повита променем Діани, Татьяна лиш не спить бліда, На темне поле погляда.
Журливо, неначе журавлі, курликали колеса, та на серці Соломії було прозоро і легко.
В потолочених збіжах били перепелі, над болотами журливо кигикала чайка.