У Єгипті сього птаха мали за священного, старий волох кумира Сета казав, що сови — то душі померлих, і Боримисла завжди непокоїв той журливий оклик.
Згук завмер, неначе хтось журливий сумно схилив голову й задумався.
І раптом на лютім морозі, підпихаючи тяжку, тугу пилку, зринає голос, зовсім молоденький, журливий дівочий голос, ніжний, степовий, як чайчине ячіння: …
Тепер її журливий голос разом голубив і докоряв його.
його голос зразу лагідний, ніби журливий, кріпшав з кожним віршем, а наприкінці зробився різкий і могучий, ніби приказ начального вожда.
Більше всього вражали її очі, і не то щоб самі очі, а погляд їх — бистрий, глибокий, задуманий, спокійний, наче журливий, але гордий і ясний: щось незвичайне, щось таке, чого нема в других, світилося в тому погляді.
Не довідавшись ні про що од Ольги, смутний та журливий, Радюк покатав до Журбанів.
Їхнє місто, тісні вулички, білі цинкові дахи, журливий дзвін на дзвіниці монастиря братів-бенедиктинців, чорні провінціальні капелюхи на головах сановних горожан …
Настрій у неї був журливий, і смуток підкрадався до її серця якимсь тяжким передчуттям.