— А це , — представив Журба другого гостя , — сусід наш з-за Кальміусу, з Війська Донського Омелько Пугач.
По-друге, могло статися ось що: Андрій Журба таки загинув, але хтось іншій прийняв його ім'я разом з посадою.
Журба, певно, був досвідченим та письменним, бо відразу став правою рукою отамана Швачки та залишався при ньому десь два місяці.
Він має, мусить їхати у рідний край, бо тут журба задушить, попри повагу й славу, що збільшується із кожним днем !. .
І ото, як одного разу сиділи вони вдвох у садку, її журба за рідним пестуванням вибухнула відразу.
Хоч журба вижала її душу, та не змогла вижати любові ні до Данила, ні до людей.
Війни переполовинили їхніх синів, а журба забрала дружину на цвинтар, і найбільшою втіхою стали на старість йому дзвони та онуки.
І від цієї ж думки журба й лірична печаль «всепрощенська» обернулися на тривожний біль, нерви на пружилися знову, аж наче задзвеніли …
Чи зазнали б вони щастя в лісах, чи все одно б між ними стали біль і журба — навіть без допомоги Капітолія?
Павло знав, що той, хто йому псує доко рами і наріканнями настрій, той ослаблює силу його мислення, бо журба — початок хвороби і кволого думання.