Хіба всі ці заходи — не жорстокий і цілеспрямова ний, хоча згодом, принагідно, й засекречений, проте цілком документальний, етноцид? ! !
Отже, і етноцид, й етнічна мобілізація — однаково можливі наслідки часто неміцної, проте гнобительської природи постколоніальної держави і її спроб інтегрувати в «територіальну націю» поліетнічне суспільство.
Етноцид, голодомор, надумані політичні процеси національну культуру і навіть свідомість народу загнали в підпілля.
Цей перелік історичних подій мені потрібен був для констатації факту і введення його в науковий обіг — надмір наведених прикладів свідчить про християнський етноцид слов’янських народів.
Бо йшлося кремлівській верхівці про достемен ний етноцид, який хотіли продовжити й після війни, та вже під іншим приводом: хто перебував на окупованій території, той запроданець і зрадник.
Чи могла б власна держава організувати знищення голодом майже чверті населення і чи так бездумно допустила б вона чорнобильський етноцид?
І тому порушення прав нації, а тим більше полі тика знищення націй (лінгвоцид, етноцид, екоцид) є брутальне порушення прав людини, злочин проти людства.
Зрештою, хіба вся наша нещодавня історія — не під лий етноцид, спрямований на цілковиту загладу Хре щеної Матері самозакоханої, егоїстичної Росії? !
А це вже, по суті, етноцид — відняти у поліщуків Полісся і розсіяти їх по світу.
Є два головні види цілковитого етнічного згасання: геноцид та етноцид, що його часом — іноді хибно — називають «культурним геноцидом».