Я йому такий трах влаштую, що він довіку не забуде.
Ви можете катувати нас, можете довіку тримати нас за ґратами …
Я ввесь вік на руках тебе охоче носив би, та тільки думки у мене зовсім інші, ніж у тебе: я лишуся козаком довіку, а ти, якщо кохаєш мене, повинна стати українкою !
— Я б , — каже , — довіку терпіла найлютішу муку, аби тільки ви знову людьми сягали.
Я родом навах і зостався б, певно, довіку навахом, якби мене не штрикнув списом воїн із племені тева.
Я, хто-зна, чи це не гірше, може, гнитиму тут довіку.
Та хай вона западеться, отака країна — однаково я довіку не голосуватиму більш ніколи !
Отже, це хвилина прощання, вже довіку їм тепер не зустрічатись, не бачитись …
О, боги небесні мають у своїх закамарках стільки різних покар і випробувань, що роду людському довіку не збагнути і не перетерпіти всіх !
Батько не дозволяв мені звати тебе матір'ю, тепер же я буду звати так довіку.