Бо притчею мали гриміти його слова не тільки сучасним, але й грядущим тиранам.
Раптом вони перестали гриміти, я тепер чув якийсь інакший звук, наче шурхіт, ніби Міраміс біг по чомусь м’якому.
Ольга відійшла, гриміти перестало, дощ, здається, починав ущухати, була одинадцята година.
— Несіть усе залізне, що може звучати й гриміти , — наказую я.
Краєв принишк, довго прислухався, а потім обережно, щоб не гриміти чемоданом, посунув далі.
Лунав лиш голос молодої вчительки : — «І тоді син ваш повернеться додому до вас, до дружини, до дітей, повернеться з перемогою, й слава про нього, як про богатиря землі української, буде жити й гриміти в віках !
Щось показував на мигах (здається, просив не гриміти чобітьми) і мимрив губами.
Та раптом глухий шум, що виходив звідкілясь з глибини, струснув землю: гармати почали гриміти знову.
А одна опасиста стара пенсіонерка закричала: «Слава богу, знов починає гриміти !»