Вся небесна голубінь пронизана життєдайним сонячним промінням … Під ногами хрумтіли черепашки.
Голубінь невинності осявала його очі, а на губах завжди грала весела молода усмішка.
А вдень буяють гори, дивлячись на луки, Тече ріка в далеку голубінь, А їм однаково — чи сонце, чи хмарінь, Чи свій, чи ворог, зустріч чи розлука …
Вони здаються прозорими, вони наче просвічуються наскрізь, і там, десь усередині них, наче в кришталі, грають і ламаються тіні від хмар, промені сонця і голубінь неба.
І сонце, розтоплюючи срібло хвиль і голубінь неба, весело й переможно виблискує на їхніх мечах …
А я закинула голову до неба, яке рішуче відвойовувало у свинцевих загарбників свою природну голубінь … і, заливаючись сльозами, зареготала.
Двокілометровий чорний спис сперся на вогняний стовп, відірвався од гірської маківки і важко, з болісним ревом, немов прощаючись, поринув у голубінь.
Птахи черкали крильми по воді, птахи закривали сонце, голубінь неба, увесь світ.
Десь угорі творилося чарівне дійство: плавилася темінь і з’являлася непорочна голубінь.
Візьми ж їх повні пригорщі - там сонячна повінь, там — голубінь неба.