У носі свербіло — вона встигла вдихнути запах лісу, гнилий, важкий і чужий.
Нащо ж я, старий … гнилий … пеньок, зостався, а тебе … гильочко зеленая моя, зломила лихая доля …
Дід схилився до землі, зірвав блакитну квітку дзвіночка, потім підняв тогорічний гнилий листочок.
Ну, от, скажімо, лежить одірваний і зовсім гнилий закаблук з великого якогось чобота.
Глуха, вторована дорога півколом огинала Гнилий Яр.
Бухнуло — і навкруги розійшовся огидний гнилий сморід.
Гнилий Тікич Кров’ю червоніє Шляхетською, жидівською; А над ним палають І хатина, і будинок; Мов доля карає Вельможного й неможного.
У її кошлатому сірому хутрі намерз лід, а навколо, наче пахощі парфумів від жінки, розтікався гнилий запах смерті.
Он той гнилий острівець, біля якого затонув Кукурузо.
«Як мені легко цього разу вдалося» , — почав був радіти, але обминаючи тролейбусні дроти, вдарився об горішній карниз і, налігши грудьми трошки вище сосків на гнилий бляшаний жолоб, вчепився пальцями в оброслу твердим мохом покрівлю.