Гладкий шахтар, котрого звали Іваном, кивнув на полицю під стелею штреку, на якій стояли квадратні посудини, звернувся до напарника : — Ти ба, Дядю, примостили вже каструлі з пилом.
Перший ще досить молодий, але гладкий, з обличчям хитрого пияка і товстими мокрими губами, другий — високий, з суворими, благородними рисами обличчя.
Він був гладкий, у яскравому жовто-блакитному костюмі.
Как камень, брошенный в гладкий источник, я встревожил их спокойствие и, как камень, едва сам не пошел ко дну !
З нього вийшов гладкий чоловік, років тридцяти, з щетиною на обличчі й хоча він стояв за кілька метрів від них до них все одно дійшов запах перегару.
Тоді гладкий вихопив меч і заходився погрожувати, щоб виходили на берег.
Хоч шаблю подарував турецький султан, коли Гладкий ще був кошовим у Січі за Дунаєм, але це не завадило йому обернути її проти турків, ставши на бік російського війська.
Гладкий, мордатий, задоволений життям і собою, він сидів у крутій іномарці, розвалившись на передньому сидінні.
Потім ми лягли й проспали до вечора, тому я не чув, що було, коли Гладкий Додір та його приятелі прокинулись і почали з’ясовувати, чий шолом і чий плащ зникли.