Раз вівчар розгнівався на матір і покинув її, забравши череду.
Якось на одному тижні я вирвався до неї втретє, і ось тоді у гру втрутились млинці й червоноокий вівчар.
Вівчар так розвеселився, що обіцяв віддати королівській дочці золотошерсту вівцю, коли вона вийде за нього заміж.
Знов зозулі голос чути в лісі, Ластівки гніздечко звили в стрісі, А вівчар жене отару плаєм, Тьохнув пісню соловей за гаєм …
Вівчар знов висмикнув свою палицю і з важкою душею почимчикував до королівського палацу.
Одного року двадцять дев’ятого травня пас вівчар вівці на зеленій полонині.
За якийсь час війт, учитель, доктор, вівчар, лісничий і всі інші гості вийшли з корчми, а Йосько замкнув за ними двері на два замки.
Після цього вівчар замовк і більш не казав нічого.
Поки вівчар відціджував картоплю і наливав у миску кисле овече молоко, волоцюга розповідав далі про жандармські витівки.
На половині дистанції вівчар випередив суперників метрів на шість.